Хміль звичайний
| Хміль звичайний | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Коноплеві (Cannabaceae) |
| Рід: | Хміль (Humulus) |
| Вид: | Хміль звичайний (H. lupulus)
|
| Біноміальна назва | |
| Humulus lupulus L., 1753
| |
Хміль звичайний[1][2] (Humulus lupulus) — вид багаторічних трав'янистих рослин родини коноплевих.
Стебло витке, гранчасте, горбкувато-шорстке, 3—6 м завдовжки.
Листки черешкові, супротивні, зверху темно-зелені, гострогорбкувато-шорсткі, зісподу блідіші, з жовтими залозками і розсіяними волосками по жилках; нижні листки округлі або яйцеподібні, з серцеподібною основою, лапчасто-З-5-лопатеві або надрізані, з яйцеподібними, загостреними, великопилчастими лопатями, верхні — цілі і на гілках з жіночими суцвіттями чергові.
Квітки одностатеві, дводомні, в дихазіях, зібраних у чоловічих особин волотюватими, а в жіночих — головчастими колосоподібними суцвіттями; жіночі колоси яйцеподібні або видовжені, ясно-зелені, 2—3 см завдовжки, на ніжках, одиничні або частіше зібрані гроном, пониклі або звислі. Оцвітина чоловічих квіток жовтувато-зелена, п'ятироздільна, з видовженими відстовбурченими або відігнутими частками. Оцвітина жіночих квіток малопомітна, дзвоникувата, після цвітіння однобічно-плівчасто-розросла і основою охоплює плід, з яким разом і опадає.
Плід — яйцеподібний стиснений, білувато-сірий, по краю кілюватий горішок. Цвіте з червня до серпня, плоди дозрівають у вересні.
|
Обсяги виробництва хмелю в тоннах. Дані за 2007рік[3] | |||||
 Німеччина |
28600 | 24,89 % | |||
 США |
27330 | 23,79 % | |||
| Ефіопія | 25000 | 21,76 % | |||
 КНР |
10000 | 8,70 % | |||
 Чехія |
5600 | 4,87 % | |||
 Польща |
3100 | 2,70 % | |||
| Словенія | 2157 | 1,88 % | |||
| Південна Корея | 1900 | 1,65 % | |||
| Інші країни | 11199 | 9,75 % | |||
| Загальний | 114886 | 100 % | |||
Хміль звичайний росте по всій території України на більш-менш вологих місцях, по берегах боліт, на узліссях, серед чагарників. У спеціалізованих господарствах, переважно в північній частині України, його культивують як технічну рослину.
Для медичних потреб використовують жіночі суцвіття — «шишки» (лат. Strobuli Humuli lupuli, синонім — лат. Strobuli Lupuli) і лупулін (лат. Lupulinum, синонім —лат. Glandulae Lupuli). Останній являє собою залозки у вигляді ясно-жовтого порошку, що міститься на внутрішній поверхні лусочок жіночих суцвіть — «шишок». Ці залозки, які називаються ще хмельовим борошном, на час вистигання плодів легко осипаються.
Супліддя «шишки» заготовляють у середині серпня, коли вони набувають зеленаво-жовтого забарвлення (пізніше вони стають буруватими, сухими і після сушіння розсипаються), зриваючи їх разом з плодоніжками руками, і швидко сушать у затінку на вільному повітрі, розстеливши тонким шаром на папері чи тканині (або в спеціальних хмелесушарнях). Сухих суплідь виходить 20 %. Готову сировину пакують у паперові мішки і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.
«Шишки» хмелю містять ефірну олію (0,2—1,7 %), від 5 до 20 % гірких речовин (гумулон, лупулон та ін.), холін, аспарагін, органічні кислоти (валеріанова, ізовалеріанова, р-амінобензойна), лейкоантоціанідини та естрогеннодіючі речовини.
Лупулін містить ефірну олію (1 — 3 %), гіркі (близько 5 %) і смолисті (50—70 %) речовини, жовтий пігмент, холін, гіпоксантин, аденін, дитерпен когумулон, цератинову й ізопропілакрилову кислоти та алкалоїдоподібну речовину з наркотичною дією. У складі ефірної олії є сесквітерпен гумулен (15—20 %), сесквітерпеновий спирт лупаренол, кетон лупарон, від 30 до 50 % аліфатичних терпенів (мірцен, фарнезен та ін.), складні ефіри спирту мірцєнолу (30—40 %), аліфатичні терпенові спирти гераніол і ліналоол та лупанон-феноловий ефір, який при гідролізі дає ізовалеріанову кислоту і фенол.
Галенові препарати хмелю заспокоюють нервову систему, підвищують діурез, мають протизапальні, противиразкові, капілярозміцнюючі, гіпосенсибілізуючі і болетамувальні властивості, регулюють жировий, мінеральний і водний обмін в організмі, збуджують апетит і поліпшують травлення, активно впливають на процеси регенерації в епідермісі шкіри, в слизових оболонках, покращують життєдіяльність волосяних цибулин, виявляють бактерицидну й фунгіцидну дію, мають естрогенну активність.
Прописують їх у разі безсоння, нервового виснаження, вегетосудинної дистонії, клімактеричних розладів, аменореї, гіпоменструального синдрому на ґрунті естрогенної недостатності яєчників, альгодисменореї та гіпергалактії (для припинення лактації). Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при лікуванні пієлонефриту і циститу (особливо при поєднанні хмелю з іншими лікарськими рослинами), при хворобах печінки, що супроводяться жовтяницею, й селезінки (як болезаспокійливий засіб).
У народній медицині, крім того, препарати хмелю з успіхом застосовують як засіб, що поліпшує серцево-судинну діяльність, особливо при міокардиті, як гіркий ароматичний засіб для підвищення апетиту й поліпшення травлення, при нирковокам'яній хворобі, простатиті, скрофульозі, виразці гомілки (в останньому випадку терапевтичний ефект можна посилити одночасним місцевим застосуванням настою «шишок» у вигляді вологих компресів).
«Шишки» хмелю входять до складу інгредієнтів для приготування заспокійливого чаю.
Спиртовий екстракт «шишок» хмелю є складовою частиною препарату уролесану, ефірна олія — валокордину.
Використовують хміль і як зовнішній засіб. Мазь вживається для лікування болісних виразок, які погано загоюються, лишаїв, раку шкіри, при ревматизмі, різних захворюваннях суглобів та при забоях. Настій «шишок» застосовують для компресів на забиті місця і при надмірній жирності шкіри, для миття голови при облисінні.
«Шишки» хмелю використовують і в гомеопатії.
Молоді підземні пагони вживають напровесні замість спаржі та цвітної капусти. Їх трохи відварюють у солоній воді, обсмажують, додаючи різних приправ на смак.[4]
- ↑ Humulus lupulus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. (рос.)(укр.)
- ↑ FOOD AND AGRICULTURE ORGANIZATION OF THE UNITED NATIONS
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.65
- Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / відповідальний редактор. А. М. Гродзінський. — Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 сторінки. — ISBN 5-88500-055-7. Ел.джерело
- Губченко А. А. Хмель. — Тверь: тип. Губ. правл., 1884.
- Мельничук М. Д., Бойко А. Л., Григорюк І. П., Ліханов А. Ф., Клюваденко А. А., Мартин Г. Г., Куковенко В. І. Хміль звичайний (Humulus lupulus L.): від клітини до рослини. — Київ: Прінтеко, 2013.
- Несвадба В. Развитие и традиции чешских сортов хмеля. — Жатец: Институт хмелеводства, 2014. — ISBN: 978-80-87357-14-9.
- Хоміна В. Я., Загородний М. В. Хміль: навчальний посібник. — Кам'янець-Подільський: Медобори-2006, 2011.
- Шредер Р. И. Хмель и его разведение в Россию и заграницею. — Москва: Унив. тип. (Катков и К°), 1874.
- Хміль звичайний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 445. — ISBN 5-88500-055-7.
- Хміль звичайний // Дикі їстівні рослини України / Рева М. Л., Рева Н. Н.. — Київ : «Наукова думка», 1976. — С. 65, 154.
- ХМІЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ // Фармацевтична енциклопедія
- Хміль звичайний // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | BNE: XX544564 · BNF: 11967261j · Freebase: /m/025s187 · GND: 4160640-1 · J9U: 987007565308805171 · LCCN: sh85061955 · NDL: 00563417 |